ПРОВЛАДНИЙ ПІКАП АБО ЯК ПРАВИЛЬНО ПУСКАТИ ПИЛ В ОЧІ

 
 

ПРОВЛАДНИЙ ПІКАП АБО ЯК ПРАВИЛЬНО ПУСКАТИ ПИЛ В ОЧІ




ПРОВЛАДНИЙ ПІКАП АБО ЯК ПРАВИЛЬНО ПУСКАТИ ПИЛ В ОЧІ

 

( невеличка інструкція )

 

Коли влада хоче народ «паімєть» - вона до нього йде. Прямо і відкрито, як запевняють послідовники діючого президента. Бо «паімєть» на відстані – проблематично. Та й кайф не той. Звичайно, можна й залякати( практика досить успішна), але  це – не демократично, а ми  хочемо у Європу. Набагато цивілізованіше і продуктивніше – підійти ближче і втертися в довіру.

 

 Для цього й організовуються різноманітні прийоми громадян, виїзди робочих десантів  чиновників, сходи сіл, на які наче овець зганяють людей, бо «має приїхати  начальство». З приходом діючої влади  «робота з громадою» особливо активізувалася.  Озброєні гаслом «бути ближчим до людей», чиновники навіть глухих сіл не цураються, аби випробувати свої чари на свіжих мізках, не розбещених всебічною інформацією. Та й подія це для села – аякже, у нас «САМ» побував. А САМ наче й для того добирався сюди аби послухати про ваші біди, дорогі земляки!

 

Що? Пенсія маленька? Ну то, яку, шановний, заробили, то таку й маєте! Дороги у селі розбиті? Ну, то для цього є голова сільради, я йому, мать-перемать, покажу, де раки зимують! На паї ще не заплатили? То це інвестори, падлюки, совісті не мають…І все у такому руслі. Отака от розмова з народом. Розуміти її потрібно так:  допомогти ой, як бажаю, але  нічого конкретного не обіцяю,  і, зрештою не вдію . Отож, звиняйте – якщо – що, то коні не винні.

 

А так як особливого бажання з САМИМ чи САМИМИ люди зустрічатися не мають, бо зайняті як не городом, то худобою, аби вижити,  то «зближення з народом» особливо не затягується. Але головне – влада у громадян побувала, галочку про це поставила, ЗМІ «зходження з Олімпу» всебічно освітило. Місію виконано і 2-3-м бабцям-пенсіонеркам, які придибали, швидше, з  нудьги  чи цікавості, «ін’єкцію довіри» зроблено.

 

 Взагалі, стосунки нашої влади з народом нагадують любовні. Це як із з жінками. Чим більше ти їй наобіцяєш, тим сильніше вона у тебе закохається, і, відповідно, тим більше мотузок можна з неї  звити. Головне – закохувати треба правильно: із блиском в очам і всякими бла-бла-бла  про світле спільне майбутнє. А ще – переконати, що ти – еталон чесності та порядності. Так-так, влада не має секретів і скелетів у  антикварних шафах, які стоять у заміських будинках вартістю у мільйони УЄ. Влада  нічого не приховує. Її руки справді нічого не брали, ноги не бігали тротуарами Куршавелю, а вуха не чули про Бентлі. І в очі вона не бачила ніяких позолочених «товчків». Одягнеш маску безневинності та благочестя – і роби що хочеш. Саме за таким принципом діють пікапери, зваблюючи жертву. А коли жертва у твоїх лабетах – вона покірна, а через певний період часу – й непотрібна.

 

Метод – древній і дієвий. І наші можновладці вдало ним користуються.

 

Взяти хоча б багатостраждальну реформу реорганізації та оптимізації галузі освіти. От уже ці совкові атавізми!( індустріалізації, колективізації, і т.д.). Чи не вбачаєте  у нестримній любові діючої влади  до усяких акцій аналогії з  комуністичними інноваціями? Хоча чому тут дивуватись? Чи варта очікувати іншого від колишніх секретарів райкомів та обкомів, які лише табличку змінили на дверях кабінету на «голова адміністрації»? Досвід не проп’єш. Та й гени пальцем не роздавиш!

 

Отож щодо однієї із-ацій. Спочатку наша влада взялася за  реформування освітянської галузі. Не знаю, що саме розуміє під словом «реформа» міністр освіти, але звичайний громадянин асоціює її з позитивними  змінами. Але чомусь, замість того, щоб боротися з повальним вимаганням грошей у батьків школярів і неприкритою корупцією у вищих навчальних закладах, з гори надійшов наказ скоротити шкільну мережу. Мотивація – невтішний демографічний показник, і, відповідно, невелика кількість учнів у школах.  Справді, певний період в Україні спостерігався критично низький показник народжуваності, але починаючи з 2003-го року ситуація покращилася. Виходить, що ці діти  стали  першачками у 2009 – 2010 -му роках,  тим самим збільшивши чисельність школярів за рік чи два до запровадження реформи.

 

Загалом, дані про закриття шкіл просто шокують. Як стверджує «Українська правда», упродовж останніх п'яти років в Україні реорганізовано, призупинено діяльність або ліквідовано 1,2 тисячі загальноосвітніх навчальних закладів. І Хмельниччина – не пасе задніх. Минулого року в сільській місцевості закрито 10 та призупинено діяльність 23 загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів. Лише у Дунаєвецькому районі припинили роботу 4 таких навчальних заклади та одна початкова школа, у Волочиському – 7, у Старій Синяві – 2 початкових. Цитуючи ту ж «УП», усього за десять років з освітянської карти Хмельниччини зникло  173 навчальних заклади. З них 34 – протягом навчального 2010-2011 років.

 

Але давайте повернемося від сухих статистичних даних до  хитрих психологічних вивертів наших очільників, до яких вони вдавалися під час антиосвітянської кампанії. Після кинутого кличу з гори, керівники на місцях взялися за справу прямо таки  з комсомольським ентузіазмом. Але не гребуючи вищезгаданими маніпулятивними методами. Так як  законодавством передбачено погодження цього питання з громадою, мусили зустрітися з людьми  у селах, де «дев’ятирічки» підлягали закриттю через малокомплектнісь. Хоча і «реформатори» і громада добре розуміли - це лише формальність, бо «проти танка не попреш». Ні, звичайно,  оратори таки наштовхнулись на стіну непорозуміння. Бо батьки не погоджувались і наводили приклад, що у окремих селах навіть під час війни школа не припиняла діяльності. Що  навіть фашисти не наважились підняти руку на осередок освіти. І ось тут – підключається важка артилерія, замаскована під «буде ліпше». Що зекономлені кошти підуть на покращення матеріальної бази тих закладів освіти, де навчатимуться їхні діти, що вчителі там кращі, якість знань – вища і т.д. Педагогів із закритої школи обов’язково працевлаштують, а  діток возитимуть автобусом – хіба це так погано? І ось уже громада, на чолі з наперед проінструктованим сільським головою розвісила вуха, і ось уже з розумінням підтакує, і вражено дивується – як це раніше ми не дійшли до такої геніальної спільної думки. Мало того - починає, у свою чергу , переконувати тих, хто не бажає красуватися локшиною на вухах, але не наважуються на подвиг протистояння. А більшість – є більшість. Питання вирішене і закрите. 

 

 Тепер щоранку селяни  проводжають дітей на шкільні автобуси, як  у закордонних фільмах, і навряд чи  замислюється над тим, що жителям  «закордонів» навіть у страшних снах не снились автобуси, на яких возять  сільських дітей до школи. Бо деякі з них давно мали б поповнити склади металобрухту. Та й дороги сільські не снилися. Цікаво, чи стимулювало до навчання юного європейця чи американця поїздка у консервній банці по  рідному бездоріжжі?

А щодо вищого рівня підготовки педагогів та  якості знань, то про це, ой, як можна посперечатись! Відколи рівень вчительського професіоналізму  визначається географічним положенням навчального закладу  чи наявності у ньому  більшої кількості  технічних засобів? Хіба не є образливим для педагогів маленьких сільських шкіл те, що у них відібрали не лише рідні стіни, які вони фарбували та білили за власний кошт, а й, як би це пафосно не звучало,  роки самовідданої праці та частку душі, вкладеної у ці стіни?

 

Звичайно, можна ще поговорити і про психологічні дитячі травми, спровоковані ситуацією, коли в новому середовищі «чужаки» відчувають себе вигнанцями, і про працевлаштування скорочених педагогів, котрих, з «барського плеча»  порозпихували на півставки ( це у кращому випадку).

Недарма гуляє нині шкільними коридорами чудовий двовіршик (звичайно, мовлений пошепки, як за  часів сталінського режиму): «Зустрінеш Табачника – дай йому під…ачника».

Особлива мова - про контроль та призначення тих же  зекономлених від оптимізації коштів.  Але – це вже зовсім інша історія….

 

А тепер замисліться! Чи не нагадує  вам  дана реформи  моральний геноцид (як, зрештою,  і безліч інших реформ)?

 

Про його інші прояви  – якось іншим разом. 



Создан 13 дек 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником